Відповідно до Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді серед виховних напрямів найбільш актуальним сьогодні виступає патріотичне виховання, що закладає фундамент для формування свідомості як сучасної молоді, так і прийдешніх поколінь українців, що вбачатимуть у державі запоруку особистісного розвитку і сповідуватимуть ідеї гуманізму, демократії, свободи, толерантності, виваженості та відповідальності за своє життя та долю рідної держави.
Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в державі, саме школа повинна стати осередком становлення громадянина-патріота України, виховувати у молодого покоління високу патріотичну свідомість, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності держави.
Провідне місце у формуванні національно-патріотичних почуттів у школярів посідає вивчення української мови. Адже патріотизм починається саме зі ставлення до рідної мови. Підростаюче покоління має усвідомити, що без оволодіння державною мовою неможливо стати повноцінним громадянином своєї держави, патріотом України та й просто інтелігентною людиною, кваліфікованим спеціалістом будь-якої галузі господарства.
Відомий український педагог В.Сухомлинський зазначав, що в руках учителя слово є могутнім виховним засобом, яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків.
Тож основна мета, яку повинен поставити перед собою учитель-словесник, – це формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, а головне завдання – формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень.
Досягнення цієї мети дуже значуще й важливе. Адже прорахунки на мовному фронті, який був втрачений на Сході, тепер обернулися кровопролитною війною. Учителю-словеснику потрібно зберегти ту дитину, яка увібрала найкраще: менталітет, ідентичність, мову, культуру. Ще К.Д. Ушинський говорив, що мова народу є цілковитим відображенням батьківщини і духовного життя народу: «Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх додавання і видозміни, але безліч понять, поглядів на предмети, безліч думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови. Такий цей великий народний педагог - рідне слово ».
Робота над формуванням патріотизму проводиться як на уроках української мови, так і в позаурочний час. Насамперед цьому сприяє правильно підібраний дидактичний матеріал із творів українських письменників: Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Л.Костенко, В.Симоненка, Є.Гуцала, М.Стельмаха, О.Довженка та ін. У процесі виконання різних видів роботи: написанні диктантів, творів, переказів, аудіюванні художніх та наукових текстів, читанні текстів мовчки та вголос – необхідно звертати увагу на послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь нашого народу. Під час вивчення теми «Лексикологія» (5 клас) та «Лексикологія. Фразеологія» (6 клас) слід збагачувати словниковий запас учнів власне українськими словами та колоритними фразеологічними одиницями, навчати їх визначати лексичне значення цих слів і виразів та доречно використовувати вивчені пласти лексики, фразеологізми у власному мовленні. Під час проведення уроків української мови потрібно використовувати сучасні тексти у шкільних підручниках, що руйнують стереотип неповноцінності української мови, який раніше активно насаджувався українцям. Це сприятиме утвердженню в підростаючого покоління думки про те, що українська мова є сучасною, багатою, культурною, розвиненою мовою, що здатна обслуговувати усі сфери життя суспільства.
Для виховання національно-патріотичних почуттів у школярів слід використовувати й години варіативної складової навчальних планів. Програми курсів за вибором та факультативів «Мова як генетичний код народу», «Культура мовлення», «Лексикографія української мови» та ін. розглядають українську мову в широкому, космічному масштабі як генетичний код людства, як джерело важливої інформації, що несе в собі знання про менталітет, історію, духовну та матеріальну культуру українського народу.
Формуванню патріотизму сприяє й позаурочна робота, спрямована на виховання учнівської молоді. Проведення предметних тижнів з мови та літератури, святкування Міжнародного дня рідної мови та Дня української писемності, українські вечорниці та літературні вечори, мовознавчі турніри, конкурси, співпраця з товариством української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта»(Вайнагій Діана – переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Я гордий тим, що українець зроду»), ТОВ « Соняшник» (учні постійні учасники Всеукраїнської українознавчої гри), музеями та бібліотеками – все це допомагає учителеві донести до учнів істину, що рідна мова – це основа нашого буття, це те, що вирізняє нас у світовому соціумі серед тисяч народів, робить особливими, унікальними у своїй самобутності.
Українській літературі також відводиться особлива роль у формуванні національно-патріотичних почуттів юних громадян нашої держави, оскільки література є могутнім джерелом національної духовності, своєрідним генетичним кодом, пам'яттю народу. У художній літературі знаходять своє вираження його історія, моральні цінності, ідеали, традиції, ментальність, національний характер.
Мета української літератури – виховання національно свідомого громадянина України, формування й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей. Тому уроки літератури повинні стати основою патріотичної вихованості учнів, їхнього громадського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної насолоди.
Вивчаючи українську літературу в 5-8 класах, учитель повинен акумулювати свою увагу на наступності поколінь, пояснювати учням, що справжні герої були не лише в минулому, а є й серед нас. І про це свідчать події Революції Гідності та воєнні дії на Сході нашої держави.
Крім текстуального вивчення творів усної народної творчості та творів українських письменників, на уроках української літератури потрібно використовувати сучасні засоби навчання, які допоможуть унаочнити виклад літературно-історичного матеріалу через демонстрацію архітектурних пам’яток, що є найкращим свідченням обдарованості наших предків. У ході вивчення української літератури потрібно використовувати нові види роботи, наприклад: очні та заочні екскурсії. До прикладу, вивчаючи в 5 класі поезію П.Тичини «Не бував ти у наших краях…», учитель може сам створити або дати учням завдання створити презентацію про наймальовничіші куточки природи рідного краю. Це покращить сприйняття твору, сприятиме вихованню любові до рідної землі. Такі види роботи можна застосовувати й під час вивчення творчості Олександра Олеся, Т.Шевченка, Лесі Українки та ін. українських письменників і в інших класах. Саме такий підхід допоможе учителю сформувати повагу та любов як до творчості цих письменників, так і до рідної землі.
У 9-11 класах учні вивчають системний курс літератури за хронологічним і мистецько-стильовим принципами. Вивчати творчість І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Коцюбинського, Олеся Гончара, П.Загребельного та сучасних українських письменників слід у міжнаціональному та світовому контекстах. Рекомендуємо використовувати активні методи навчання через застосування особистісно орієнтованого підходу, проблемно-пошукових завдань, проектних технологій, компаративного аналізу. Разом із тим учитель повинен використовувати міжпредметні зв’язки із зарубіжною літературою, іноземними мовами, історією України, всесвітньою історією, географією, приділяти увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура, скульптура, музика). Це доцільно робити під час вивчення творів П.Тичини, П.Загребельного, Т.Шевченка, Лесі Українки та ін.
Великий вплив на формування національно-патріотичних почуттів старшокласників мають і курси за вибором та факультативи з української та зарубіжної літератур, які спрямовані на формування ціннісних орієнтацій, естетичних ідеалів учнів: «Сонет в історії української та світової літератур», «Історія давнього українського письменства», «Історія українського письменства», «Доба козаччини в українській літературі», «Романтизм у контексті світового літературного процесу (світова та українська літератури)» та ін.
Особливу увагу слід звертати на зв’язки української та зарубіжної літератур. Адже твори зарубіжних письменників вивчаються в українських перекладах, що дасть змогу зосередити увагу учнів на майстерності художніх перекладів, яскравих барвах української мови, а отже, допоможе у вихованні любові до рідної мови і літератури, викличе прагнення до збереження національних традицій та цінностей.
Отже, учитель-словесник повинен зробити усе для того, щоб рідна мова та література відкрилися перед учнями новими гранями як могутнє джерело української духовності, своєрідний генетичний код, пам’ять народу, що нерозривно пов’язана з національними і культурними традиціями. А учні повинні усвідомити , що це своєрідний художній літопис українців, який несе в собі вічні цінності. Вони загальнолюдські й водночас у кожного народу свої. Це сприятиме національній самоідентифікації учнів, усвідомленню ними національних цінностей та необхідності їх збереження в умовах глобалізації світу.
Підготував учитель української мови та літератури
Лавринюк Олександр Миколайович
|
